- Арсеній Петрович, а чи є люди, які Вас по-справжньому надихають? Які стали Вам моральним компасом в житті?
Вперше за час інтерв'ю, прем'єр-міністр перестав стомлено поглядати на годинник і в його очах спалахнула іскра.
- Є, звісно є. Давайте Я Вам розповім невеличку історію.
...
18 травня 1995 року. Ічкерія.
-Сеня, чуєш?
-Що сталося? Йдуть?
-Я питаю, чи у Вас на Буковині такі ж гарні гори?
Я був надто зосереджений на засідці і не почув питання з першого разу. Після години очікування ноги затерпали, а думки б ули зосередженні тільки на холодному шматку металу, який з хвилини на хвилину мав стати гарячим знаряддям вбивства.
- Там, звідки Я родом, гір майже немає, - ще перші місяці тут я був вражений місцевими краєвидами. Ці гори такі ж незворушні, як і дух чеченського народу.
- Ясно. Хотів би у Вас побувати.
Зазвичай мій "наставник" був не говірливим, але щоб не заснути в засідці, потрібно було часом говорити. Музарбек вчив мене подібних мудростей ще з першого дня в таборі підготовки. Ми пройшли разом важкі два місяці навчання і ще не менш важкі півроку боїв. За цей час Ві�! � не припинив повчати мене при кожній нагоді, але вже давно перестав бути просто вчителем, скоріше, побратимом і другом.
- Ой, щось це мені нагадує ту засідку в жовтні, коли нас здали. Дочекаємося, що й зараз налетять, - всі чеченці любили, згадуючи, почісувати бороду, і Музарбек не надто вирізнявся.
Загалом, всі його побратими були не по-військовому жартівливими і говіркими. Такий вже народ. Але ворога вони ненавиділи люто. Навіть Я, що виховувався в русофобській сім'ї, не думав, що можна так не любити русню.
- Їдуть. Щось Ти, Сеня, зовс ім розклеївся сьогодні. Руські приходять завжди, але тоді, коли їх не чекаєш, - видав чергову мудрість "наставник" і приготував кулемет.
Я останнім часом був другим в парі з кулеметом, такого озброєння мені на початку війни не довіряли.
Хлопок. Свист. Спалахнула перша машина, БТР. Русняві попали в пастку. Здавалося, бій тривав вічність, але пройшло тільки 5-10 хвилин, коли черга з останнього вцілілого БМП пройшла в кількох метрах від Нас.
-Ледь не зачепило. Музарбек, Ти мене чуєш?
Кулемет Калашнікова зрадницьки затих. Я припідняв ся, ігноруючи небезпеку, і переко! тивс�! � на метр вправо.
Ці горці... Навіть смертельно поранені, вони не видавали ні звуку.
- Арсен, Я вже не побачу Карпат.
- Ні, Ми тебе витягнемо.
- Не треба, - з останніх сил мій друг намагався підняти руку, Я поклав її собі на плече. - Пообіцяй мені одне, наостанок. Пообіцяй, що не покинеш нашої справи. Чуєш? Росії бути не має. Ти знищиш русню.
....

- Я не знаю, чи почув Він, як Я йому відповів. Тієї ночі Я вперше стріляв з кулемета, -
Арсеній Петрович важко зітхнув і почухав підборіддя. - Я відповів на Ваше питання?

Неопубліковане інтерв'ю газети "Вечірній Наступ" 16.11.14 р

ardi